Український футболіст Михайло Мудрик, який нині виступає за лондонський Тоттенхем, дав велике інтерв’ю журналісту Дмитру Гордону.
У відвертій розмові вінгер розповів про кар’єру, перехід до англійського Челсі, допінгову справу та дискваліфікацію, війну в Україні, стосунки, віру, особисте життя й мрії у футболі (публікується українською мовою).
Досьє. Михайло Мудрик народився 5 січня 2001 року в Берестині Харківської області. Український футболіст, гравець Челсі та збірної України. Цього сезону на правах оренди виступає за Тоттенхем Хотспур. У січні 2023 року трансфер Михайла з донецького Шахтаря до Челсі, оцінений у 100 мільйонів євро, зробив його найдорожчим футболістом в історії українського футболу.
У грудні 2024 року в допінг-пробі Михайла Мудрика виявили заборонену речовину – мельдоній, за що йому загрожувала дискваліфікація на чотири роки. Після оскарження цього рішення в липні 2026 року всі звинувачення з Михайла було знято.
🔹🔹🔹 Про дитинство
– Михайле, добрий вечір.
– Добрий вечір.
– Радий вас бачити. Це ваше перше велике інтерв'ю за п'ять років чи навіть більше?
– Так, приблизно за п'ять років.
– Ви народилися на Харківщині, у Берестині. Стали навіть почесним громадянином Берестина. Ось батьки. Чим вони займалися? Хто вони? Розкажіть про них.
– Батьки мої – педагоги. Тато – викладач музики в коледжі. Мама – вчителька початкових класів.
– На чому тато грає?
– Мій тато грає на різних інструментах.
– Ну, на яких?
– Його улюблений інструмент – баян. Грає на фортепіано, на сопілці. Це тільки те, про що я знаю.
– Ви в дитинстві не хотіли на чомусь грати?
– Він пробував мене залучити до музичної сфери. Коли я був малим, мені подобалося, але… Мені музика завжди подобалася, але якось я не поринув у цю сферу.
– Ви вирішили грати в іншу гру, так?
– Я вирішив грати в іншу гру.
– Музичний слух у вас є?
– Так, думаю, є.
– Ви співаєте в караоке?
– Тільки в хорошій компанії.
– Які пісні?
– У мене дуже різнобічний музичний смак, абсолютно різний. Мені подобається класична музика, українська музика, зарубіжна музика, хіп-хоп.
– Класична музика? Ви що, і в оперу ходите?
– В опері не був, але нещодавно був із дівчиною на концерті Ханса Ціммера. Жива музика – це один із найкращих концертів, на яких я коли-небудь був.
– У батьків різниця у віці 12 років?
– Так.
– То які вони, ваші батьки? Опишіть їх.
– Для мене вони найкращі. Дуже поважаю, дуже ціную їх. Водночас вони дуже прості люди. Добрі й чесні люди. Таким сином вони мене завжди й виховували.
– Ми всі родом із дитинства. Яким було ваше дитинство?
– Я вважаю, що мені дуже пощастило з дитинством. Я ще застав те дитинство, коли ми всі виходили на вулицю і грали у футбол. Коли чекали друзів, стукали в двері, кричали у вікна, щоб вони вийшли погуляти, пограти. Без мобільних телефонів, без планшетів, без комп'ютерів. Тож я думаю, що дуже класне дитинство було.
– Ви в дитинстві ходили на танці?
– Так, доводилося.
– Вас змушували туди ходити?
– Можна й так сказати.
– Що ви танцювали?
– Це були спортивні бальні танці: вальс, танго, ча-ча-ча, румба.
– Але це не подобалося?
– Це мамі подобалося.
🔹🔹🔹 Про юнацьку кар'єру
– Як з'явився футбол?
– Футбол з'явився ще з раннього дитинства. З найперших років – просто ні з того ні з сього м'яч. Із чотирьох років мені подобалося грати з м'ячем. І постійно м'яч, м'яч. Постійно був потяг до футболу.
– Ви спочатку стояли на воротах?
– Мені подобалося, так, і на воротах стояти теж.
– Добре виходило?
– Так.
– Воротарські навички досі залишилися?
– Не знаю, відтоді вже дуже багато часу минуло, але мене завжди тягнуло до воріт.
– Уявімо, що воротаря вашої команди вилучили і заміну зробити не можна. Ви б стали у ворота?
– Якщо команда виграє, то так, став би.
– А якщо програє, то ні?
– Якщо програє, то треба забивати.
– Ви потрапили до академії харківського Металіста і навчалися там за нідерландською системою. Що це за система? У чому її суть?
– Це система нідерландського футболу, побудована на школі Аякса, а саме на школі Йохана Кройфа. Металіст теж запозичив цю систему. І перша команда, і вся академія тренувалися за цією системою. Це безпосередньо техніко-тактичний футбол, який навчає молодих футболістів змалку працювати з м'ячем, грати на футбольному полі, думаючи головою, і завдяки цьому мати перевагу на футбольному полі.
– Добре було в академії? Багато вам дали ваші перші тренери?
– Я вважаю, мої перші тренери дуже багато дали, як і, особливо, харківський Металіст. Це школа дуже високого рівня. Я хотів би, щоб якомога більше молодих футболістів проходили через такі школи. Вони більше зосереджені на розвитку футболістів, розвитку техніки, розумових якостей футболіста, щоб вони думали на футбольному полі й уміли грати з м'ячем.
🔹🔹🔹 Про перехід у Шахтар
– У всій Європі, усьому світі ви стали відомі як гравець, як футболіст донецького Шахтаря. Як ви опинилися в Шахтарі?
– На той момент я грав у Дніпрі. У мене був вибір між Шахтарем і київським Динамо.
– А Динамо теж запрошувало?
– Так, Динамо теж було варіантом. Насправді батькам більше сподобалося Динамо. Вони навіть їздили на базу, їм там показували, як живуть футболісти, і так далі. Батькам дуже сподобалося, вони були вражені Динамо. Але потім склалися такі обставини, і сказали, що для розвитку краще буде Шахтар.
– Ви пам'ятаєте, як уперше опинилися в команді, у Шахтарі?
– Так, звісно, пам'ятаю. Дуже класна команда, дуже хороші хлопці, хороші тренери.
– Яка атмосфера була в Шахтарі тоді, коли ви туди прийшли? У плані атмосфери – доброзичлива?
– Так, доброзичлива.
– Як бразильці поводилися з вами? Це саме в першій команді.
– Ну, у першій команді там трохи інша була історія. У першій команді одразу відчувався рівень – рівень футболістів, рівень футболу. Усе було на гранично високому рівні. Прийняли добре й одразу дали зрозуміти, що за місце в команді треба боротися. Без різниці, ти прийшов з академії чи тебе купили – тут кожен б'ється, бореться за своє місце.
– У Шахтарі були футболісти екстракласу. У вас не було несміливості, не було відчуття, що у вас може не вийти, що ваш рівень може бути нижчим, ніж у них? Чи ви не соромилися й розуміли, що все одно будете серед найкращих?
– Я не соромився. Іноді, навіть коли я тільки прийшов у першу команду, продовжував грати так, як грав би зі своїми однолітками, і деяких старших хлопців це трохи підбішувало. Вони думали: що ти собі дозволяєш? Ти тільки прийшов, тут хлопці вже стільки років відіграли, а ти фінти робиш, обводиш. Ну, з одного боку, це навіть добре. Бути собою і не закриватися.
🔹🔹🔹 Про Роберто Де Дзербі
– Тренера Де Дзербі називають вашим хрещеним батьком у великому футболі. Він був першим із тренерів, хто у вас повірив?
– У великому футболі? Так.
– Це було важливо – ця віра? Як ви це відчули? У вас були з ним якісь довірчі розмови?
– Так, у нас було дуже багато розмов. Він із перших днів, коли прийшов у команду, дав зрозуміти, що я для нього важливий футболіст і він має намір розкрити мій потенціал.
– Коли ви залишалися віч-на-віч, про що ви з ним говорили? Тільки про футбол чи й на інші теми?
– Ні, про життя теж розмовляли. Про життя, про футбол, про мрії, про цілі.
– Він добрий психолог?
– Певною мірою – так.
– Він хороший тренер як професіонал?
– На 100%.
– Як Де Дзербі будував стосунки з футболістами? Ми друзі, ми брати чи я старший, ви молодші, як я скажу, так і буде? Яка модель стосунків?
– Він із тих тренерів, які намагаються мати близькі стосунки зі своїми футболістами. І, з одного боку, це добре для футболіста, а з іншого – погано. Це добре, бо він завжди відвертий із тобою, завжди казатиме тобі все в обличчя, битиметься за тебе, говоритиме все так, як у нього на думці, і нічого не приховуватиме. Але, з іншого боку, якщо він не побачить такого ж ставлення до себе, то може розцінити це як неповагу, і це може зіпсувати ваші стосунки.
– У Шахтарі була ще одна людина, яка особливо у вас вірила. Це президент клубу Рінат Ахметов. Як ви з ним познайомилися?
– Буквально нещодавно познайомилися, на стадіоні. У Лондоні, на Стемфорд Брідж. Дуже незабутнє знайомство. Дуже позитивна людина. Усі мої здогадки про нього підтвердилися. Я ще раз переконався, що це людина з великої літери.
– Були ж пропозиції, я знаю, купити вас у донецького Шахтаря. Топ-клуби пропонували контракти, так? Але він не здригнувся, він чекав найголовнішого контракту. Хоча інші в Шахтарі вже були готові погоджуватися. Чим ви це пояснюєте – інтуїцією чи особливим знанням футболу?
– Я думаю, це все разом, у симбіозі. І інтуїція, і те, як людина розуміє футбол. Я думаю, це зіграло роль. Усе разом.
🔹🔹🔹 Про трансфер у Челсі за 100 млн євро
– 100 мільйонів євро з урахуванням бонусів. Це ваш трансфер із Шахтаря в Челсі. Це найдорожчий продаж з Української Прем'єр-ліги і найдорожчий зимовий трансфер в історії Англійської Прем'єр-ліги. Усе так?
– Здається, так.
– У результаті ви стали найдорожчим українським футболістом за всю історію українського футболу. Як це – відчувати таке?
– Ну, це одразу тиск – ніби під'їжджає КамАЗ і потихеньку на тебе висипає, і ти відчуваєш тиск. Але тиск – це водночас і привілей. Це однозначно робить цей трансфер особливим. До цього особлива увага.
– Ви відчули гордість від того, що ви найуспішніший у плані трансферу, найдорожчий футболіст України за всю історію українського футболу?
– Насправді я якось не надавав і, мабуть, не надаю досі такого великого значення, щоб цим пишатися. Це просто результат моєї роботи, роботи донецького Шахтаря, роботи всіх людей, які зі мною працюють і допомагають мені ставати кращим. Це виключно результат усіх цих старань. 100 мільйонів трансферу – це вже фінальна стадія. Це вже завершальний акорд.
– Хлопці в Шахтарі, коли дізналися, що ви йдете, та ще й за таку казкову суму, що сказали?
– Ну, кепкували, підтримували.
– Ну, як, наприклад, кепкували?
– Я там міг… Останні дні перед трансфером я не тренувався. Боліла задня поверхня стегна. І деякі пацани казали: якби за мене 100 мільйонів віддавали, я б теж не тренувався. Або: за 100 мільйонів можеш уже й не тренуватися. Ось такого штибу.
– Ви якийсь стіл накрили хлопцям, коли їхали, чи так не заведено?
– Коли я їхав, ми зробили подарунки всій команді.
– Які?
– Аксесуари, здається, на кшталт якогось кардхолдера. Чи якісь сумочки. Для грошей і для карток. Ось у такому плані.
🔹🔹🔹 Про виступи за Челсі
– Як вас прийняли в Челсі?
– У Челсі добре прийняли. Особливо команда.
– А не страшно було все-таки? Інший світ, інші люди, інший менталітет. Усе інше.
– Чого боятися? Страшно не було, просто хвилювання перед усім цим новим. Але страху не було.
– Ви йшли робити свою роботу.
– Так, я розумів, що якщо хочу прогресувати, якщо хочу рухатися вперед, то треба робити кроки в невідомість – туди, де страшно, де нічого не зрозуміло. Без цього ніяк.
– У 2023 році ви дебютували в Челсі й одразу встановили рекорд швидкості сезону. Скажіть, а чим футбол у Шахтарі відрізняється від футболу в Челсі?
– Ну, знаєте, усе одно є моменти, де можна провести паралелі. Є моменти, де абсолютно різні речі в плані українського футболу й англійського футболу. Український футбол і англійський футбол – це абсолютно різні рівні. Але щодо якості… Оскільки я застав у Шахтарі тих футболістів, які там були, я хочу сказати, що дуже багато футболістів могли б грати і в Челсі.
– Тобто в Шахтарі сильний підбір?
– У Шахтарі були дуже сильні футболісти.
– Ви звикли діяти певним чином у Шахтарі, за однією схемою, правильно? А прийшли в Челсі – там від вас вимагали трохи іншого амплуа, трохи інших дій на полі.
– І так, і ні. Я прийшов у Челсі, який був і, можливо, досі перебуває у стадії перебудови. Це не той Челсі, який був за попереднього керівництва, який був стабільним, у якого була чітка схема, тренери, не було постійно цього галопу незрозуміло куди.
– А зараз є?
– Зараз є, так. Дуже багато. Я прийшов до одного тренера, через два місяці вже інший тренер, ще через місяць – третій. Нове керівництво, дуже багатьох людей, які раніше працювали в клубі, вже немає. Постійно все змінюється, так важко. Знаєте, через це складніше освоїтися й усталитися. Бо коли ти приходиш, а там уже працює структура, клуб працює так, як працював багато років, – це одна справа. Ти приходиш, і команда, тренер, клуб чудово розуміють, куди, навіщо, як тебе використовувати і що робити. Це одна ситуація. А коли ти приходиш, і клуб перебуває в напіврозібраному стані, у стані перебудови, то це зовсім інше. Іноді клуб, іноді тренери самі навіть не знають, за якою тактикою гратимуть. Вони приходять у клуб, пробують одну тактику. Вийшло, не вийшло – пробують іншу тактику. Від цього й залежить, як тебе використовуватимуть і де ти гратимеш.
– Ще зовсім недавно власником Челсі був російський мільярдер Роман Абрамович. Хто зараз власник Челсі?
– Американська компанія. Американські мільярдери. BlueCo – так називається їхня компанія.
– Чи правда, що це американські мільярдери іранського походження?
– Так.
🔹🔹🔹 Про дискваліфікацію через мельдоній
– Зараз я хотів би поговорити з вами на дуже важку для вас тему, але ми не можемо її оминути. Тема вашої дискваліфікації. 17 грудня 2024 року Челсі офіційно повідомив, що у вашій пробі виявлено заборонену речовину – мельдоній. Я читаю офіційну заяву. Що сталося насправді?
– Як вам сказати? Сталася ситуація, на яку ніхто не чекав і яка була як грім серед ясного неба. Усі, хто мене знає, для цих людей це теж була дуже несподівана ситуація.
– Ви прийшли в Челсі, ваша кар'єра на злеті, на вас такі надії – і раптом це повідомлення. Давайте почнемо навіть інакше. Якими були ваші відчуття й емоції, коли ви почули цю офіційну заяву Челсі? Що ви відчули? Як це було? До вас хтось прийшов чи ви прочитали?
– Так, я був удома. До мене прийшло керівництво Челсі. Вони сказали, що треба поговорити, і ось вони кажуть, що ти здав позитивну допінг-пробу. І тепер тобі загрожує дискваліфікація. Ти просто сидиш і слухаєш. Не можеш повірити, що це правда. Не можеш повірити, що це відбувається з тобою. Якби я колись щось десь приймав, то розумів би, що, можливо, ця розмова колись відбудеться.
– Ви були б готові до цього.
– Так, принаймні розумів би, що це можливо. Але коли ти витрачаєш величезну купу грошей на те, щоб стежити за своїм харчуванням, на дієтолога, на шеф-кухаря. Коли ти щороку витрачаєш стільки грошей на всі ці речі, це останнє, чого ти очікуєш. Бо це говорить саме за себе: ти дуже сильно й дуже серйозно ставишся до таких речей, як харчування, до всього, що надходить і потрапляє у твій організм, і дуже за цим стежиш. Інакше не треба було б витрачати на це гроші, бо й без цього можна було б упоратися. І ось вони кажуть цю новину, а ти сидиш і ніби слухаєш їх, але не чуєш. У якийсь момент просто поринаєш у транс. Таке відчуття, ніби ти уві сні падаєш із хмарочоса. Летиш униз, і таке відчуття, що ти падаєш. І тільки уві сні, коли приземляєшся, ти прокидаєшся. А наяву ти не прокидаєшся, ти просто летиш униз.
– Хотілося заплакати?
– Так, це дуже сильно б'є по психіці. Але в той момент сльози прийшли пізніше. Ти просто ніби… Не тут і не зараз. Ти десь…
– Сльози прийшли пізніше, тобто ви все-таки плакали?
– Так.
– Хотілося напитися?
– Хотілося.
– Хотілося покінчити з собою?
– Ні, покінчити з собою – це не вихід. Але дуже багато різних думок було.
– Що зрештою з цим мельдонієм? По-перше, чи був він насправді? І по-друге, якщо був, хто конкретно в цьому винен? Є якісь здогадки хоча б?
– Здогадки на 100% є. Про такий препарат, як мельдоній, я не чув, не бачив і ніколи в житті з ним не стикався. Я дізнався про нього, тільки коли мені повідомили цю новину. Здогадки на 100% є.
– Ми можемо їх озвучити?
– Так, можемо.
– Давайте озвучимо.
– Препарат, який можна дістати тільки у Східній Європі. Цей препарат міг потрапити в організм тільки там, де я був, – тобто в Україні. В Англії таких препаратів немає.
– Давайте так: для чого взагалі цей препарат? Чому він сприяє?
– Він нібито стимулює твоє серце й допомагає, наскільки я правильно розумію, краще переносити навантаження.
– Виконувати більший обсяг роботи, так?
– Так.
🔹🔹🔹 Про події у збірній України
– Отже, він може бути тільки у Східній Європі. В Англії таких препаратів узагалі немає. Де ви перебували в цей час у Східній Європі?
– У збірній.
– У збірній України?
– В Україну я в цей час приїжджав тільки до збірної.
– Вам могли щось давати у вигляді якихось вітамінів, таблеток? Як це могло статися? Як він потрапив до вас?
– Слухайте, та ну… Насправді варіантів потрапляння цієї речовини в організм можна не вигадати, а перелічити – пальців двох рук не вистачить. Від найпростіших до найважчих. У збірній України абсолютно відсутня якась система безпеки, яка має бути на таких рівнях, як національна збірна. Як це завжди є в клубах: коли ти кудись їдеш на виїзд, завжди є люди, відповідальні за те, що відбувається на поверхах і в команді. Це спеціальні люди, які за цим стежать. У нас у збірній є нутриціолог, який постійно, раз на два дні, тільки перед іграми, приносить кожному по стаканчику. І кожен має випити таблетки, які в цьому стаканчику.
– Ви говорили про це публічно будь-коли, що винна обстановка, ситуація у збірній України, якої не мало бути.
– Публічно я, мабуть, не говорив, але зараз я це кажу.
– Тобто чи можна сказати, що в цій жахливій ситуації, яка з вами сталася, ви звинувачуєте збірну України? Не хлопців, які грають із вами на полі, а організацію процесів у збірній України?
– Так, саме так.
– Саме так?
– Так.
– За цей час, що ви були без великого футболу, який день був для вас найважчим?
– Знаєте, їх було дуже багато, цих важких днів. Особливо ментально. Не фізично, а ментально. Дуже багато разів доводилося впоратися зі своїми думками, із самим собою і знову повертати себе до позитивних думок, щоб продовжувати тренуватися й не опускати руки.
– Багато хто від вас відвернувся в цей важкий час?
– Так, мабуть, так. Але я навіть не загострюю так багато уваги на тих людях, які відвернулися. Я більше зосереджуюся на тих людях, які залишилися. Я з ними й далі працюватиму, дружитиму, проводитиму час. Адже їх набагато легше порахувати.
🔹🔹🔹 УАФ створювала більше проблем, ніж допомагала
– Українська асоціація футболу під час дискваліфікації якось допомагала владнати це питання?
– Чесно скажу, вона вдавала, що допомагала. Але насправді допомоги не було. Вони створювали навіть більше проблем, ніж допомагали. Тоді, коли ми найбільше потребували допомоги, вони від нас відвернулися. Просто я хотів би, щоб на майбутнє кожен розумів: треба покладатися тільки на себе. Бо коли все добре, з тобою поруч усе добре, а коли стається якась ситуація і ти потребуєш допомоги, раптом виявляється, що в тебе немає друзів, які можуть тобі допомогти. Ті люди, на яких ти сподіваєшся, які можуть і мали б тобі допомогти, взагалі не допомагають.
І проблеми – кажете, проблеми? Ось у нас на початку всієї цієї історії було листування з УАФ електронною поштою. Потім якимось чином воно потрапляє в мережу, і ми власними силами мусили все це закривати, щоб це не стало публічним. Воно вже якоюсь мірою стало публічним, але треба було зробити так, щоб воно не поширювалося далі.
– З УАФ – це з ким? З якимось конкретним чиновником?
– Ну, як я розумію, це юристи УАФ, які через директорів УАФ спілкувалися з нашими юристами щодо справи. Тобто ти спілкуєшся з людьми, на яких ти сподіваєшся, від яких чекаєш допомоги, а виходить так, що тобі ще треба розв'язувати проблеми, які вони ж і створюють. Злиті переписки – це дно професіоналізму. Не розумію.
– Це просто аморально.
– Я досі ставлю собі запитання: для чого? Друзі пізнаються в біді. Не дурні вигадали такі прислів'я. Коли ти цього потребуєш найбільше, люди думають насамперед про себе. Я просто не розумію. Давайте просто уявимо ситуацію. Є футболіст збірної України. Він потрапляє в таку біду, у таку ситуацію. Усе свідчить про те, що цей препарат було знайдено під час зборів національної збірної. УАФ може допомогти розв'язати ситуацію, може допомогти своєму футболістові, який чесно, сумлінно постійно приїжджає, грає, виконує свій обов'язок перед країною, захищає кольори своєї країни й допомагає збірній України. Чесно, сумлінно, завжди без питань. І коли стається така ситуація, УАФ може допомогти своєму футболістові. Давайте розберемо два варіанти. Перший: УАФ допомагає своєму футболістові. Вони допомагають із цією ситуацією, допомагають із розслідуванням, допомагають з'ясувати, як і де цей препарат потрапив в організм.
– Тобто хоча б для початку проводять розслідування.
– Так, допомагають, вони сприяють. І після цього справа йде набагато швидше. У всій цій ситуації з'являється набагато більше ясності й набагато більше шансів, що її закриють швидше й успішніше.
– Умовно кажучи, якщо асоціація каже: ми розібралися, розслідували цей інцидент і дійшли висновку, що винен такий-то, умовно якийсь лікар, – правильно? А футболіст Мудрик не винен. І вони це офіційно показують.
– Так, але ми теж… Це, звісно, може бути, але ми теж не хочемо звинувачувати абикого.
– Ну, наприклад.
– Так, наприклад. Вони можуть допомогти й сказати: Так, це сталося в нашому штабі, ось так і так.
– Винного виявлено й покарано.
– Так. І справа одразу прискорюється в рази. Потім ситуацію закривають, футболіст стає доступним раніше, може допомагати збірній і продовжувати грати за свій клуб.
– І за збірну.
– За збірну насамперед. А потім люди бачать: якщо з футболістом станеться якась біда, УАФ вам допоможе, ви можете на неї розраховувати. І ми як сім'я – один за всіх і всі за одного. Не тільки в хорошому, коли перемоги, коли вихід на Євро і так далі, а й у поганому теж. І люди бачать, що УАФ – справжня сім'я, її члени допомагають одне одному. Футболісти допомагають федерації, федерація допомагає футболістам. Усі разом. І навпаки. Тільки респект.
– По-людськи так і має бути.
– Це – у нормальному світі, у якому так могло б статися. Інша ситуація: УАФ боїться взяти відповідальність на себе, боїться визнати провину й боїться залишитися винною в цій ситуації. Боїться критики чи ще чогось, що може на неї посипатися. Відхрещуватися від власного футболіста, не допомагати, вдавати, що допомагають. І в результаті вони, по-перше, затягують справу на місяці, зрештою нічим особливо не допомагаючи. Зате УАФ не винна. Хоча препарат міг потрапити тільки в Україні. Зате офіційно УАФ не винна, а своєму футболістові не допомогли. І люди, які розбираються, розуміють: якщо потрапиш у біду, на УАФ не розраховуй. Вони самі за себе, футболісти – самі по собі.
– Ну й усе ж таки хлопці, які грають у збірній, це бачать і все розуміють.
– Ну, вони це розуміють, так. Ось дві ситуації. Одна ситуація могла розв'язатися ось так або ось так. Розв'язалася – як, ми самі знаємо.
– Гаразд, але коли сталася така історія, про яку дізнався не просто весь спортивний світ – увесь світ, усі найбільші, найавторитетніші видання про це говорили, про це писали, – хтось із керівників Української асоціації футболу, не знаю, Андрій Шевченко, з вами зв'язався?
– Ну… Зв'язався – для чого? Зв'язався для того, щоб допомогти? Ні. Зв'язався, щоб запитати, як справи. Хоча й так зрозуміло, що не дуже. Це різні види зв'язку.
– Але він вам зателефонував?
– Так, здається, телефонував.
– Він вас якось морально підтримав? Сказав якісь теплі слова?
– Я не пам'ятаю цієї підтримки.
– І ніяких теплих слів не сказав?
– Якби вони були, я б їх, напевно, запам'ятав.
– Хтось із керівництва збірної України сказав: ну, Мишо, це ми недогледіли, це ми пропустили, це ми порушили. Пробач нам, будь ласка. Ну, пробач. Було таке слово десь?
– Ні, такого не було.
– Тобто от як і має бути, так?
– Так, максимальне заперечення. Я вже мовчу про те, щоб допомагати. Це максимальне заперечення взагалі всього, що відбувається, аби тільки не залишитися винними в цій ситуації.
🔹🔹🔹 Про закриття допінгової справи
– Знову-таки зачитую сухі формулювання. У червні 2025 року Футбольна асоціація Англії звинуватила вас у порушенні антидопінгових правил, за що загрожувала дискваліфікація на чотири роки. 31 липня 2026 року всі звинувачення було знято. Важко було цього досягти?
– Так, дуже важко.
– Ну, розкажіть, як.
– О, це тонни виконаної роботи, тонни витрачених нервів, зусиль, часу, грошей. Щоб досягти цього результату, пішли всі ресурси, які тільки були можливі. Усі, які тільки можна було задіяти, – усі ресурси було задіяно.
Читайте також: Дискваліфікацію Мудрика завершено, тепер він може грати. Усі подробиці
– У Британії дуже дорогі послуги юристів, адвокатів. Ви багато витратили на адвокатів?
– Багато.
– Ви можете назвати цифру?
– Ну, це сума в мільйонах.
– Мільйони фунтів стерлінгів?
– Так.
– Плюс нерви, які не піддаються жодній оцінці.
– Так, які не відновлюються.
– Ця ситуація зробила вас слабшим чи сильнішим?
– Такі ситуації, ви правильно формулюєте, або роблять сильнішим, або ламають. Тому якщо я тут із вами даю інтерв'ю і продовжую грати у футбол, моє ментальне здоров'я на цей момент добре. Я вважаю, це мене тільки зробило сильнішим.
– Суперзірка європейського футболу, молода людина в розквіті сил і таланту на 20 місяців, майже на два роки випадає з великого футболу. Як ви ці 20 місяців тримали себе у формі – і в моральній, і у фізичній? Як це відбувалося, як ви тренувалися?
– Коли все це сталося, знадобилося кілька днів, щоб прийти до тями, зібрати всі думки докупи і створити якийсь план, якого ми будемо дотримуватися певну кількість часу, доки не з'являться якісь дати, принаймні приблизні. За цим планом ми вже почали працювати. Це треба було. І фінансово все порахувати – скільки це коштуватиме, – і поговорити з людьми, які мене тренуватимуть і допомагатимуть мені.
– А клуб брав на себе щось, Челсі, якісь витрати чи ні?
– Я б не сказав, що клуб брав на себе витрати. Клуб допомагав, продовжував платити зарплату.
– Продовжував?
– Так, ось так вони допомагали. А все інше, усе, що мені було потрібно для того, щоб тренуватися, – за все це я вже платив зі своєї кишені.
– Тобто у вас був персональний тренер?
– Так. Тренери. Я продовжував робити все так, ніби…
– Ви тренувалися на базі Челсі?
– Ні.
– Чому?
– Бо це було заборонено Футбольною асоціацією Англії.
Читайте також: МУДРИК: «Дискваліфікацію знято. Тепер я можу відновити кар'єру»
– Тобто ви мали ще й знайти місце, де тренуватися?
– Так, знайти поле. Знайти поле, потім домовитися з юристами тієї ж Футбольної асоціації Англії, щоб там тренуватися, отримати дозвіл від футбольного клубу, в якому я тренувався, із тренерами все це погодити. Тренери домовлялися з іншими футболістами, які були вільними агентами, щоб вони теж… Щоб створювати тренувальний процес і тренувальну атмосферу, щоб не я один займався. Я займався і сам, і з командою теж.
– Вам було себе шкода в цей час?
– Шкода? Ні, чому? Я не хочу бути жалюгідним, і мені себе не шкода.
– Жодного разу не було думки покінчити з великим футболом?
– Ні.
– Уявляєте, якби ви чотири роки були без великого футболу?
– Не уявляю.
– Коли були всі ці незаплановані витрати на юристів, адвокатів, тренерів, поля і так далі, були моменти, коли ви вже починали рахувати гроші в кишені?
– Стовідсотково.
– Були?
– Стовідсотково. І дуже швидко.
– Відчаю не було?
– Мені пощастило, що поруч були люди, які допомагали мені структурувати всі фінансові питання, щоб виходити з них.
🔹🔹🔹 Про повернення у гру
– Як це – тренуватися без команди? Адже це теж, як я собі уявляю, одна справа – спаринги, гра, а інша – сам.
– Це рано чи пізно… У якийсь момент просто приходить тобі в голову, що починають здавати емоції, починаєш утрачати самовладання, самоконтроль. Адже коли ти приходиш і в тебе рутина, коли ти тренуєшся з командою, ти розумієш: ти тренуєшся, граєш, готуєшся до гри, відновлюєшся. Це рутина, але зовсім інша. І це… Є початок, є кінець. А тут немає кінця. І його навіть не видно. Навіть незрозуміло, коли буде цей кінець. Адже ми 15 місяців просто… Я тренувався, не знаючи навіть приблизних дат повернення на поле.
– Я не можу собі уявити ваші емоції, коли ви сідали перед телевізором і дивилися, як команда Челсі грає десь – чи вдома, чи на виїзді – без вас. Що ви відчували в ці моменти?
– Слухайте, спочатку, коли я дивився футбол, мені просто були приємні, добрі емоції – дивитися телевізор, футбол, дивитися на хлопців, яких я знаю. Але в якийсь момент настає такий період, коли ти просто вже не хочеш дивитися футбол. Особливо коли ти в поганому гуморі або коли втрачаєш якийсь контроль. Тобі просто вже не хочеться дивитися футбол. Ти просто ставиш собі одне й те саме запитання: коли я зможу грати у футбол? І ось такі негативні емоції одразу… Не хочеться навіть дивитися ні футбол, нічого.
– Було таке, що ви просто вимкнули телевізор і більше не дивилися футбол за участю Челсі?
– Був період, але не було такого, щоб я вимкнув і більше не дивився.
– Коли ви дізналися, що вас виправдано, що тепер можете знову грати, повернутися на поле, – які були ваші емоції?
– Ну, це не передати. Як би їх краще описати? Це ніби знову стати вільною людиною, ніби знову мати можливість займатися улюбленою справою, якій ти присвятив усе життя.
– А емоція, коли ви почули, що все, можна, – це відчуття щастя, якогось божевілля?
– Перші емоції – ти навіть цього не усвідомлюєш. Усвідомлюєш, коли повертаєшся до команди, потроху починаєш це відчувати. А коли тобі сказали: От, ти можеш грати, – ти навіть у це не віриш.
– Спустошення було?
– Я б сказав, більше – усвідомлення. Тобі знадобився певний час, щоб усе це зрозуміти.
– Коли ви повернулися до команди, як хлопці вас зустріли?
– Зустріли дуже тепло. З усмішками на обличчях.
– А хтось із них за ці 20 місяців, поки ви були без великого футболу, хоч телефонував вам? Підтримував?
– Так, деякі хлопці телефонували, писали.
– А з ваших партнерів по збірній, із хлопців?
– Так, я теж із багатьма підтримував контакт.
– Вони всі розуміли, що сталося.
– Так.
Читайте також: Челсі поступився Ювентусу в Гонконгу. Мудрик вийшов на заміну під оплески
– 5 серпня цього року ви зіграли за Челсі перший після перерви матч проти Ювентуса в Гонконзі – товариський матч. Ваші відчуття, коли ви знову вийшли на поле?
– Нарешті! Нарешті я можу це робити. Я вдома. Нарешті я знову можу грати у футбол.
– По полю літали?
– Не встиг. Я грав лише п'ять хвилин.
🔹🔹🔹 Про оренду в Тоттенхем
– Челсі вирішив не продовжувати з вами контракт. Тобто клуб не побачив вас у своєму складі. Чому?
– Особливо не було розмов про продовження контракту. Просто вони вирішили на цей сезон не залишати мене в складі. Це цілком логічне рішення. Як я й казав, клуб досі перебуває в процесі змін. У клубу зараз новий тренер, він бачить футбол по-своєму. Він бачить футболістів, які йому потрібні для цього футболу. І він підійшов і сказав мені прямо в обличчя: тобі краще піти пограти, набратися ігрової практики, а потім повертатися в Челсі. Я на тебе розраховую.
– Сказав, що розраховує?
– Так.
Читайте також: ФОТО. Михайло Мудрик офіційно перейшов з Челсі до Тоттенхема
– Із цього сезону ви граєте на правах оренди ще за один відомий лондонський клуб – Тоттенхем Хотспур. Скажіть, будь ласка, крім Тоттенхема, були пропозиції від інших клубів?
– Так, були.
– Від кого?
– Були варіанти безпосередньо з Прем'єр-ліги. Ну, в основному це Прем'єр-ліга.
– Ну, які команди? Можемо сказати?
– Так, інтерес був від Брентфорда, безпосередньо був інтерес від Лідса. Були розмови з Брайтоном.
– У Тоттенхем ви пішли через Де Дзербі?
– Так.
– Він запрошував?
– Ми спілкувалися, так, попередньо.
– Він і досі у вас вірить?
– Так.
– У вас була з ним розмова? Ви пам'ятаєте свою розмову з ним віч-на-віч, коли все це закінчилося, а ви прийшли в Тоттенхем?
– Так, пам'ятаю. Ми зустрілися, і він каже: ти радий? Я кажу: так. Він каже: ну давай, у нас ще багато справ із тобою.
🔹🔹🔹 Про рекорд швидкості
– У вас фантастична, феноменальна швидкість. Пам'ятаю, Валерій Васильович Лобановський колись казав мені, що швидкість для футболіста – головне. Усе інше другорядне. Важливе, але другорядне. Насамперед – швидкість. Ви з цим згодні?
– Певною мірою так, певною мірою ні.
– Як ви вперше відчули свою феноменальну швидкість? Ви пам'ятаєте це відчуття, що ви швидший за всіх?
– Та в мене з самого дитинства був цей запал до розвитку швидкості – бігти швидше за інших. Коли я був у харківському Металісті, у нас завжди були регулярні тести на швидкість. І це вже… Відтоді, з 10 років, у мене був запал працювати над швидкістю і бігти швидше за інших. Із тих часів я й почав працювати над швидкістю.
– За скільки ви пробігаєте стометрівку?
– Ніколи не бігав.
– Який у вас рекорд швидкості?
– Рекорд швидкості – 37,4 км/год.
– У 2022 році ви офіційно стали найшвидшим футболістом Ліги чемпіонів. Швидшого за вас там не було у 2022 році. У футболі для вас швидкість – це ваш найголовніший козир чи є ще інші козирі?
– Є й інші.
– Які?
– Ухвалення рішень. Нестандартне ухвалення рішень.
– Швидкість ухвалення нестандартних рішень.
– Так. От гра. Іноді футбол стає дуже структурованим, дуже зрозумілим і навіть певною мірою нецікавим. Усі команди навчилися оборонятися. Багато команд знають, як вибудовувати хорошу оборону і структуру. І часом просто банальними речами важко розкрити оборону суперника. Тобі доводиться вигадувати щось нестандартне, щоб реалізувати це й втілити у результативні дії та допомогу команді.
Читайте також: Михайло Мудрик зазнав травми на тренуванні Тоттенхема. Усі подробиці
– Який ваш найголовніший мінус як футболіста, на ваш погляд? Над чим вам доводиться найбільше працювати?
– Над усім. Мені здається, я недостатньо добрий в усьому.
– То ви ще й скромна людина на додачу.
– Мені здається, я в усьому можу стати кращим. Є куди прогресувати в усьому.
🔹🔹🔹 Про Лігу чемпіонів
– Ми щойно заговорили про Лігу чемпіонів. У Ліги чемпіонів особливе повітря, особлива наповненість, особливий смак. Чим вам запам'яталися матчі в Лізі чемпіонів?
– Атмосферою. Це особливий турнір. Ліга чемпіонів – це мрія, я думаю, кожного футболіста – там грати. І матчі Ліги чемпіонів вважаються найвищого рівня, найвищого рангу. Коли ти слухаєш цей гімн, коли виходиш на поле, уболівальники, атмосфера, стадіон, фанати… Ти від усього цього отримуєш задоволення ще до гри. А потім настає гра. Залишається тільки насолоджуватися.
– А мандраж сильний перед такими вирішальними матчами? Чи ви дуже спокійний? Ось я на вас дивлюся – ви дуже спокійна людина. Розважливий, спокійний. Мандраж вам узагалі знайомий, як це буває, чи ні?
– Мандраж – це добре відчуття. Якщо його немає, значить, ти не особливо переймаєшся тією чи іншою подією. Якщо перед важливими подіями, іграми в тебе є мандраж, це, навпаки, добре. Ти почуваєшся живим, почуваєшся людиною. Головне, щоб цей мандраж не супроводжував тебе під час гри.
– Перед важливим матчем ви добре засинаєте вночі?
– Так, узагалі супер.
– Абсолютно спокійно?
– Узагалі супер.
– А після важливого матчу добре засинаєте?
– От це не завжди.
– Ну, скільки ви можете не спати?
– По-різному, але й до глибокої ночі вже засинав.
🔹🔹🔹 Про гру за збірну України
– Ви згадали про гімн Ліги чемпіонів. Є ще одні змагання, перед якими звучить гімн. Гімн України. Це матчі за збірну України. Ви дуже добре грали за збірну України до цієї жахливої дискваліфікації. Які у вас відчуття від матчів у футболці національної збірної?
– Це теж завжди дуже особливо. Завжди хочеться, щоб Україна перемагала скрізь. І в цьому випадку – на футбольному полі. Адже це престиж, престиж нації, престиж країни. Коли я бачу, як багато людей стежать за збірною, підтримують свою футбольну команду, найголовнішу в країні, ти хочеш зробити цих людей щасливими. Я як фанат збірної України розумію, що це за відчуття, коли ти вболіваєш за збірну і вона виграє, граючи в хороший футбол. Самовіддача і якість на футбольному полі – це дуже приємне відчуття. І ти відчуваєш гордість. У тебе хороший настрій, ти йдеш спати з усмішкою. Це робить життя світлішим. Хочеться радувати людей цими позитивними емоціями.
– У збірній України збираються хлопці з найкращих клубів і України, і Європи. І конкуренція досить висока. Атмосфера всередині збірної доброзичлива між хлопцями?
– Скільки разів я там був – завжди атмосфера класна, така дружня. Іноді теж хочеться, щоб збір тривав довше саме через це. Адже приємно проводити час у колі хороших людей.
– З ким із хлопців по збірній ви особливо зблизилися?
– Та з багатьма. Проводимо час разом, можемо зайняти себе різними справами. Судаков, Трубін, Таловєров, Зінченко, Зубков, Конопля. Багато, дуже багато.
– Хто з тренерів збірної здається вам найсильнішим за останні роки?
– З тих, із ким я працював?
– І з тих, із ким працювали, і взагалі, на ваш погляд, навіть як глядача.
– Ну, найсильніший – Сергій Станіславович Ребров. Це моя думка. Я вважаю, що це досить сильний тренер. Просто… Є різні обставини.
– Які?
– Ну, ви ж розумієте, збірна – це багато… Коли ти вмикаєш футбол по телевізору і дивишся на збірну, для тебе є 11 футболістів, які грають, і тренер. Якщо щось іде добре – вони молодці. Якщо щось іде погано, то в тебе одразу 12 людей, кого можна звинуватити: тренер або футболісти. Але футбол, як і життя, складається з деталей. Деталі створюють різницю. Я вважаю, що результат на футбольному полі далеко не залежить безпосередньо тільки від футболіста й тренерів. Це симбіоз усього. І починається це з федерації, організації і таке інше.
– Сергій Ребров, до речі, свого часу теж грав у Тоттенхемі. Ви з ним обмінювалися якоюсь інформацією? Говорили про це?
– Я питав, де він жив.
– І тепер самі там живете, ні?
– Ні, в іншому місці.
– Говорячи про обстановку в збірній, про атмосферу в збірній, я не можу не запитати про фінансову ситуацію в збірній. Чи виконуються контракти, чи виплачуються преміальні, чи все гаразд у цьому плані?
– Я знаю, що раніше було краще. І чув це від багатьох. Я теж сам застав попередніх директорів федерації, і багато хлопців, із якими я спілкувався, теж… Їм є з чим порівнювати.
– Тобто зараз ситуація гірша?
– Так, зараз ситуація гірша.
– Але гроші виплачуються, скажіть, у повному обсязі?
– Виплачуються, але їх доводиться чекати дуже довго. Іноді озвучують одну суму, а доходить менше.
– Та ну?
– Так, були такі ситуації.
– Доходить менше, ніж обіцяли?
– Так, було таке.
– Ви казали про це президенту УАФ Андрію Шевченку?
– Що мені йому сказати?
– Ну, що доходять не ті гроші, які обіцяли.
– Так він же в курсі.
– У курсі?
– Ну звісно.
– А що він каже? Чому так?
– А він каже: податки. Просто елементарні моменти. От я ж і кажу: футбол, життя – вони складаються з деталей. І коли ти виходиш на поле, коли тренер пояснює тактику, це вже фінальна стадія результату. А до цього дуже багато подій, які теж впливають. Раніше, я знаю, у збірній перельоти, проживання, безпека, стосунки – усе було на набагато вищому рівні. Навіть ти можеш отримати травму в збірній…
– Зараз?
– Ні, не я. Це просто такий приклад. Ти можеш отримати травму в збірній, і тобі скажуть: ми не можемо одразу зробити МРТ, бо там усе зачинено. Полетиш до себе в команду – там зробиш.
– Навіть так?
– Навіть так. Є така ситуація: команда приїжджає на збір перед офіційними важливими матчами за вихід – це або Євро, або вихід на Євро. А в команди просто елементарно в готелі немає спортзалу. Команда змушена шукати зал у місті й іти туди всі разом.
– Через що таке відбувається? Невміння організувати процес чи фінансова криза?
– Послухайте, Дмитре, я думаю, невміння – це не причина. Я думаю, усі вміють і всі знають, як усе правильно й треба робити.
– Урізання витрат?
– Цілком можливо. Інших пояснень я не можу знайти. Якщо дуже захотіти, можна в космос полетіти. І якщо є бажання, можна знайти готель і зі спортзалом, і з хорошим харчуванням, і з безпекою, і з усім. Футболісти мають думати про футбол. У них не має бути жодних клопотів. Вони приїхали, вони зосереджені. У них завдання – виграти матч. Уболівальники хочуть перемоги. Футболісти теж. Але це не виглядає так, що футболісти на це скаржаться. Це просто моменти, такі моментики, знаєте: там момент, там момент, там момент. Із цих маленьких моментів усе й складається. Не можна в якихось речах виявляти недбалість, а потім на футбольному полі постійно вимагати результату й феноменальної гри. Це може проканати раз, може проканати двічі, але якщо це систематично, якщо це повторюється раз за разом, то рано чи пізно це позначиться.
🔹🔹🔹 Про суд із колишнім агентом
– У вас судовий спір із колишнім агентом Олексієм Альохіним. У чому його суть?
– Слухайте, Дмитре, його назвати агентом дуже важко. Назвати моїм агентом – ще важче. Я не знаю, можливо, я помиляюся, але агенти – це ті люди, які щонайменше мають бути присутніми під час підписання якихось важливих документів. А він на них жодного разу навіть не був. Ні на підписанні контракту з Челсі, ні на підписанні в Лондоні – ніде. Насправді це просто підставна особа, нібито агент, у якого є агентська ліцензія, але він нічого не вирішує. За всім цим стоїть Євген Красніков. Знаєте?
– Так.
– Він називав мене своїм сином і 10 років мене, можна сказати, і виховував, і допомагав. І щодня втовкмачував мені з 14 років, з 13 років щодня втовкмачував мені в голову: я для тебе все, і я від тебе нічого не хочу, я від тебе ніколи не візьму ні копійки. Ні копійки. І я це чув сотні разів, сотні разів. І, ну, знаєте, я виріс разом із цією людиною. Я довіряв цій людині. Для мене він був як футбольний тато, я довіряв йому, як самому собі. Звідси й випливає потім, коли мене питають: чому ти такий закритий, чому ти не відкриваєшся? Бо раніше я завжди був відкритим із людьми. І це була одна з тих людей, кому я відкрився по-справжньому, хто був знайомий із моїми батьками, з ким я був знайомий, з його сім'єю. Ось ми пройшли такий шлях – 10 років. А потім настає такий момент, як трансфер у Челсі.
Спочатку, це ні для кого не секрет, я хотів перейти в Арсенал. Але агент показав, що ніколи взагалі не відстоював моїх інтересів, відстоював виключно свої. Це я вже зрозумів потім. Спроб здійснити мою мрію і мою мету – перейти в Арсенал – спроб навіть не було. Спроби були тільки заробити більше грошей. Але я на той час про це не знав.
Зрештою, як я підписував всі документи? У мене на той момент не було ніяких людей, були тільки батьки, які переживали за мене, які постійно просили дублікати всіх контрактів. Їх ніколи не надсилали моїм батькам. Бо батьки, коли я підписував контракти, переживали за мене, і вони розуміли, що це серйозно. Але оскільки вони були знайомі з Красніковим, вони теж довіряли йому, як і я. І я їм завжди казав: Євген Олексійович, він же мене не обдурить. Ми ж разом працюємо. Але зрештою, коли я перейшов у Челсі, Красніков отримав бонус, який ми з ним теж обговорювали, який дуже…
– Великий бонус?
– Великий бонус. Вони мали отримати близько 6 мільйонів. Мені завжди казали, що бонус буде близько 4 мільйонів, з якого мені обіцяли частину, яка залишилася тільки в обіцянках. Водночас я підписував контракти, ніколи їх не читаючи, бо одного разу я спробував почитати, і він, його помічники сказали мені: ти що, не довіряєш нам? Під таким невеликим тиском. Мовляв, навіщо ти читаєш? Ми вже все прочитали.
– І ви підписували, не читаючи?
– Ну так.
– Жах.
– Але я довіряв людям. Я з людьми був відкритим. 10 років ми працювали разом, завжди все було добре. Нічого подібного, навіть не було жодних дзвіночків, що цим людям не можна довіряти. І ось така історія. Перейшов у Челсі, і замість того, щоб я заробляв, відкладав, на щось збирав, мені треба було сплачувати податок за бонус, який отримали агенти, про який я ніколи не знав. Я якось запитав про податки, мені сказали: не переживай, якщо що, ми тобі повернемо. І зрештою, за підсумками, за контрактами я залишився ще й винен. Замість того, щоб я перейшов у Челсі, думав про футбол, спокійно заробляв гроші, отримував свою зарплату, – у мене судові позови.
– Борги роздавав.
– Обіцяні бонуси залишилися тільки в обіцянках, і я ще й залишився винен. За всю ту доброту й довіру, які я виявляв протягом 10 років, я ще й залишився винен, Дмитре. Ось так буває в житті. Тому життя вчить ставати більш закритим і довіряти дедалі меншій кількості людей. Крім того, що ти залишаєшся винен, на тебе подають судові позови, тобі телефонують якісь бандити, погрожують.
– Телефонували прямо?
– Так, так, це було. Телефонують бандити, погрожують, ставлять ультиматуми, розумієте. Ось так.
– Хто зараз ваш агент?
– Вадим Шаблій і Микита Титков.
– Ви задоволені співпрацею з ними?
– Так.
🔹🔹🔹 Про війну в Україні
– Я не можу оминути ще одну трагедію, яка сталася не тільки у вашому житті, а й у житті всієї України. Це повномасштабне вторгнення росії. Коли ви про це дізналися? Як ви про це дізналися? І якою була ваша реакція?
– Ну, виходить… Я раніше жив у Києві, у багатоповерхівці, у Смарт Плазі, біля проспекту Перемоги. Я прокидаюся о 9 ранку, дивлюся – у мене дуже багато сповіщень.
– 24 лютого?
– Так. Я підходжу до вікна, дивлюся: проспект Перемоги забитий від початку до кінця. Не видно ні початку, ні кінця. Я одразу зрозумів, у чому річ.
– Міцно спали, нічого не чули?
– Я в цей час міцно спав.
– Ваші відчуття, коли ви виглянули у вікно і прочитали повідомлення, – що ви подумали?
– Ну, я зрозумів, що почалася повномасштабна.
– Страшно стало?
– Страшно – ні, стало не по собі. Не розумієш, як реагувати.
– Що було далі? Вас зібрали? Чемпіонат – як далі, що буде? Усе ж обвалилося в одну мить.
– Так, чемпіонат, мабуть, на той час… Навіть думок не було про чемпіонат, усі думали, як залишитися живими. І як би знайти місце, де щонайменше ти зможеш тверезо про щось подумати. Надійніше місце.
– Ну от, хлопці, футболісти Шахтаря, адже багато іноземців було, – де ви всі зібралися? Як це було?
– Іноземці збиралися в готелі Опера. Усі футболісти, яким теж не було де зупинитися, могли приїхати в готель. Але в багатьох там були квартири в Києві, тож вони залишалися вдома.
– Відчуття усвідомлення цього всеосяжного жаху, що обрушився на Україну, накрило вас якось чи ні? Чи ви й далі залишалися спокійним?
– Так, це… З перших же днів було зрозуміло, що починається щось дуже погане. І непоправне.
– Ви, я знаю, неодноразово допомагали Збройним силам України. Це був поклик серця? Як це відбувалося?
– Ми з моїм другом Георгієм Судаковим у перші тижні допомагали людям. Там були великі проблеми з гуманітаркою, продуктами, водою. Ми цим допомагали спочатку людям у Києві. Допомога військовим – це навіть не обговорюється. Просто на початку війни це… На 100% це… Ми допомагали тим, хто потребував. Що далі це вже пішло, то більше треба було перевіряти інформацію: кому ти допомагаєш, як ти допомагаєш. Але коли все тільки почалося, навіть не думали. Ми допомагали всім.
– Що ви думаєте про путіна?
– Я не можу нічого доброго сказати.
– Якби вам випало з ним якось зустрітися, що б ви йому сказали?
– А чи є сенс у словах із цією людиною? Мені здається, ні. Мені здається, ця людина слів не розуміє. Він розуміє тільки силу.
– Що ви думаєте про Зеленського?
– Респект. Я захоплений і дуже вдячний, що нарешті в нас є президент, який відстоює інтереси України, який по-справжньому хоче зробити Україну сильною й незалежною.
– Як вам здається, чим закінчиться ця страшна війна?
– Переговорами. Усі війни закінчуються однаково. Сподіваюся.
– А потім мир.
– Так, інакше ніяк.
– Головне, щоб він був справедливим і чесним для України й довготривалим.
– Так, усе правильно.
🔹🔹🔹 Про життя в Англії
– Життя в Лондоні – яке воно? Ось якщо буквально кількома фразами.
– Різноманітне. Ти можеш знайти в Лондоні все, що тобі потрібно. Від доброго до поганого.
– Але поганого шукати не треба.
– Поганого й шукати не треба, воно завжди поруч. Ну і добре. Принаймні добре можна знайти. А погане… Податки дуже великі.
– Мільйонери всі тікають з Англії, так?
– Так.
– Які податки, до речі?
– 45%.
– 45%?
– Нелюдські.
– Скажіть, Лондон як місто вам подобається?
– Так, Лондон – хороше місто.
– Ви почуваєтеся тут комфортно?
– Так.
– У вересні 2025 року вас позбавили водійських прав на шість місяців. Що сталося в цьому комфортному місті?
– Некомфортно їздити. Правила вигадані, знову ж таки, не для людей. Я не знаю, для кого. Коли в місті стоїть обмеження 20 миль на годину по всьому місту – я не знаю, ніби машина втрачає сенс.
– Обмеження 20 миль на годину?
– Так. Ну, ви ж самі розумієте, так можна заснути за кермом. 20 миль на годину. На швидкісній трохи більше дають – 40 миль на годину. Дають уже трохи розігнатися. 40 миль на годину. Але знову ж таки – 40 миль на годину. Це важко. Важко дотримуватися цих правил, як би я не хотів.
– Футболістові тим більше важко. Ви ж до швидкості звикли.
– Так.
– Тобто ви кілька разів перевищували швидкість?
– Так, перевищував.
Читайте також: ВІДЕО. Як виглядає BMW M8, на якому Мудрик 13 разів порушив правила
– Ви жили в квартирі в Лондоні, правильно?
– Так, спочатку. Зараз уже будинок.
– У чому різниця між життям у квартирі в Лондоні і в будинку?
– Однозначно менше клопоту в квартирі. Але будинок більше відчувається як дім, як удома. Квартира більше відчувається як тимчасове місце перебування, а от у будинку почуваєшся комфортніше й затишніше, можна так сказати.
– Де зараз ваші батьки?
– В Україні, в Берестині.
– Ви не хочете перевезти їх сюди?
– Я хочу, але вони поки не хочуть. У них є певні обставини, які не дозволяють їм приїхати зараз.
– Ви дуже багато бачили міст і країн. Яке найкраще місто на Землі?
– Україна.
– Країна – Україна. Місто?
– Ой, вибачте. Блін, ну, міст багато. Лондон, мабуть. На сьогодні, так.
🔹🔹🔹 Про релігію та котів
– Ви віруюча людина, правильно?
– Так.
– А ви ходите до церкви?
– Так.
– Часто?
– Намагаюся щонеділі.
– Тут, у Лондоні, є якась церква, яка вам подобається і де ви почуваєтеся добре, так?
– Так.
– Як ви прийшли до Бога?
– Через мою бабусю. Коли я був молодшим, коли мені було років 7–8, вона мені відчинила двері до Бога. І от не силою, а більше розумом. Вона не наполягала, вона запропонувала. І от я її послухався. Я боявся засинати в темряві. У мене часто снилися кошмари, тривожний сон. Бабуся мені порадила. Вона вишивала, подарувала мені свої іконки й каже: постав біля свого ліжка, перед сном перехрестися, скажи: в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. Лягай спати спокійно, ні про що не турбуйся. І ось відтоді я почав. Кошмари минули. Нічні минули, залишилися тільки наяву.
– Віра допомагає вам у футболі, та й у повсякденному житті?
– Віра дуже допомагає. Я думаю, кожна людина в щось вірить. І без віри людині дуже важко. Адже настає момент, коли тобі доводиться в щось вірити. Важко впоратися з усім, що відбувається в житті, без жодної віри. І кожен знаходить це духовне просвітлення в чомусь своєму. Хтось знаходить це через Бога, хтось – через свого бога. Хтось вірить у вищі сили. Хтось вірить у Всесвіт. У кожного своє.
– Коли з вами сталася ця страшна, несправедлива біда, я маю на увазі дискваліфікацію, ви зверталися до Бога?
– Так, неодноразово.
– Що ви казали?
– Чого я тільки не казав. Але найголовніше, що я казав: дай мені, будь ласка, сил і душевного спокою приймати все. Намагатися не опиратися всьому, що відбувається, а приймати.
– Бог допоміг?
– Так.
– Усі, з ким я про вас говорив, кажуть, що ви дуже закрита людина і не відкриваєтеся навіть друзям. Це так?
– Та ні, це неправда. Закритий – правда. Не відкриваюся друзям – неправда. Життя вчить мене не підпускати до себе багато людей.
– Життя вчить.
– І ти розумієш: який сенс тобі відкриватися всім, якщо це потім зіграє проти тебе? Навіщо це потрібно? Ти проходиш із деякими людьми якийсь життєвий етап, і потім із часом можеш розібратися, кому відкритися, а кому ні.
– Що в житті приносить вам особливе задоволення?
– Футбол – це 100%. Час із якісними людьми, з хорошими людьми.
– Що таке якісні люди? Гарне слово – якісні.
– Якісні… Навіть, от, справжні, сказати б. Якісні – це ті, з якими цікаво. Я взагалі за якість у всьому.
– І у футболі, і в житті?
– І у футболі, і в житті. Якість – це те, що визначає, чи варте воно того, чи ні. Якщо ми з вами проведемо якісну розмову, інтерв'ю – значить, це корисно проведений час.
– Обидва кайфанемо, так?
– Так. Якщо ні – значить, ні.
– Ви любите тварин, так?
– Так, дуже люблю.
– Скільки у вас котів? Розкажіть.
– Три мої коти й ще один кіт дівчини.
– Чотири коти? Ви їх годуєте, ви з ними займаєтеся?
– Так.
– Ви з ними розмовляєте?
– Так.
– Якою мовою? Англійською? Коти англійські?
– Коли як.
🔹🔹🔹 Про татуювання
– Усі знають, що ви любитель татуювань. Скільки у вас татуювань на тілі?
– Я збився з ліку. Знову ж таки, якщо татуювання, то якісне. Не аби тільки зробити.
– Вони всі зі змістом?
– Так.
– Ну, давайте от скажемо: я бачу татуювання – що вони означають? Ось на правій руці що це?
– Тут написано impossible, і перші дві літери закреслено, що означає possible. Тобто неможливо і можливо. Якщо ти вважатимеш, що це неможливо, чи вважатимеш, що це можливо, ти в обох випадках будеш правий.
– Далі. На правій руці.
– Якщо скласти дві руки, то це португальською слово віра.
– Так, між пальцями це…
– Дякую Богові. Це щоразу, коли я виходжу на поле, я дякую Богові за те, що в мене є можливість займатися футболом, грати, отримувати від цього задоволення.
– На лівій руці хрест, зрозуміло. Усе, на лівій більше нічого немає, так?
– Ні.
– Так, на шиї бачу у вас татуювання. Ось це?
– Так. Таланту недостатньо.
– Праворуч на шиї. Ось тут?
– Так.
– Це ліворуч. Так, що там?
– Тут метелики. Окрема історія. Я був саме захоплений однією історією. Подивився фільм Метелик. Потім так надихнувся… Ця історія заснована на реальних подіях – про людину, в якої було прізвисько Метелик, і от історія про нього. Не спойлеритиму, бажаю всім… Рекомендую подивитися цей фільм. Мене так надихнула ця історія. Потім я прочитав книжку Метелик. І книжка ще більше розкрила зміст головного героя й посил людини, у якої було прізвисько Метелик. І я вирішив, що мені ця історія близька, і метелик… Саме значення метелика і його цілі мені теж близькі.
– Круто. Праворуч, я дивлюся, у вас велике татуювання на шиї.
– Ось це одне з перших було. Тільки Ісус. Це теж одне з перших татуювань. Я вирішив присвятити його Богові й сказати, що тільки Бог може судити, тільки Бог може мені допомогти. І тільки Він може усе розв'язати.
– На лівій руці я зараз помітив ще якісь татуювання. Тату є?
– Ні.
– Ага, ні, усе, це ми обговорили. На тілі у вас ще багато тату?
– Так.
– Он я бачу навіть якесь кольорове.
– Мені роздягатися? Ви хочете інтерв'ю, я бачу, прямо на повну котушку?
– Я б вам сказав… Я б вам сказав: так. Ну, що там ще є цікавого?
– З правого боку в мене є серце з футбольним м'ячем. Це означає, що я відданий футболу. Моє серце належить футболу. На лівому боці грудей англійською написані слова: Дорогий Боже, якщо сьогодні я втрачу надію, будь ласка, нагадай, що твої плани кращі за мої мрії.
– Гарно. На ногах татуювань немає?
– Ні, ну, є на ногах. Там портрет теж Ісуса й Діви Марії. І ще тут написано: Знову, знову, знову, знову, поки ти не почнеш… Із цього… Мати, от як сказати… Ти продовжуєш робити щось знову, знову, знову і знову, поки в тебе не почне виходити.
– Слухайте, ну ціле мистецтво, до того ж у вас, я дивлюся, усе має зміст, цікаво.
– Усе має зміст.
– Друзі, я впевнений, що всім хочеться подивитися, які в Михайла Мудрика татуювання на тілі. Ось наберемо три мільйони переглядів – і Михайло покаже все, що в нього є. Так, Михайле?
– Так.
– Дивіться наше інтерв'ю, треба набрати три мільйони переглядів.
Читайте також: МУДРИК: «Моя робота в залі – це вже так закарбовано у моєму менталітеті»
– У вухах бачу у вас сережки. Розкажіть, чому ви їх носите? Це просто імідж? Вам подобається?
– Я завжди… Завжди їх хотів, і в Україні, коли я був в Україні, це було не дуже прийнято. Сережка в чоловіка якось виглядає, сприймається не дуже. Але я завжди хотів бути собою, а тут це абсолютно нормально. І я сподіваюся, що в Україні це теж буде нормально.
– Це свобода, зрештою.
– Це свобода.
– Звісно, елемент свободи. У правому вусі у вас діамант, у сережці?
– Мабуть.
– Ви навіть не знаєте. Я зараз помічаю, що багато футболістів, зірок світового футболу, навіть у юному віці, всі вже роблять собі зуби, вініри. Ви теж зробили?
– Ну, я корекцію робив, так.
– Це мода така? Я собі починаю думати: так, добре, значить, пацан зробив, йому 20 років, уже зробив собі вініри. Ну, це ж футбол, можуть і вибити зуби, і пошкодити.
– Звісно, так, були такі ситуації.
– В Андрія Шевченка таке було, я пам'ятаю.
– Це як подивитися. Це насамперед ти дбаєш про своє здоров'я. Як у мене була ситуація: я спочатку носив брекети, вирівнював зуби, бо розумів, що це… Ті, у кого боліли зуби, розуміють, що таке здорові зуби. І тому я з раннього віку почав займатися зубами. Я хочу мати здорові зуби. Вирівнював, вирівняв, потім зробив корекцію, щоб доглядати за ними, чистити, і щоб вони служили тобі довго, надійно й без болю. Насамперед ти думаєш про своє здоров'я. Естетика – вона вже як додатковий елемент.
🔹🔹🔹 Про стосунки з дівчатами
– Ви знаєте, ви дуже успішна людина. Молодий, успішний, зірка світового футболу. Маєте досконалу зовнішність. Ось я на вас дивлюся – мрія будь-якої дівчини. Дівчата вас облягають? Скажіть, ви відчуваєте підвищену увагу з боку жіночої статі?
– Не те щоб якась дуже підвищена увага.
– Але в Інстаграм пишуть?
– Так, пишуть.
– Познайомитися хочуть?
– Хочуть.
– Свої фотографії в різних тонах і півтонах надсилають?
– Ну, надсилають.
– Ви відповідаєте?
– Раніше відповідав.
– Зараз ні?
– Іноді відповідав. Зараз уже не надсилають.
– Кохання, на ваш погляд, існує?
– На 100%.
– Ви відчували це почуття кохання, коли навіть футбол відходить на другий план?
– Коли футбол відходив на другий план? Ну, на сто відсотків є кохання й без футболу. Але футбол ніби трохи доповнює це кохання.
– А кохання доповнює футбол.
– Так.
– Якби вам сказали: ось ти закохався в дівчину, або бути з цією дівчиною, або грати у футбол. Що б ви обрали?
– Це жорсткий вибір.
– Так життя іноді буває жорстким.
– Футбол.
– Футбол.
– Дівчат багато, а футбол один.
– Любов до футболу поза конкуренцією.
– Так.
– Я в інтернеті подивився, що писали про ваших дівчат. Я вам зараз зачитаю, а ви підтвердите або спростуєте. Писали, що на початку 2023 року ви зустрічалися з російською співачкою, колишньою учасницею групи Серебро Катериною Кіщук.
– Ну… Зустрічаємося – зустрічаємося-бачимося чи зустрічаємося як пара?
– Як пара?
– Ні.
– Не було такого?
– Ні.
– Далі писали, що в листопаді 2023 року у вас почалися стосунки з російською моделлю Віолеттою Грачовою. Були стосунки?
– Ну, ми з нею дружили. Щоб прямо стосунки… Ну, стосунки – це коли, я не знаю, мабуть, люди разом живуть або…
– Парою так і не стали?
– Ні.
– Розмови про війну у вас із нею були? Я розумію, що вона жила на Заході, тобто до росії вже напевно не мала жодного стосунку. Розмови про війну – у вас були суперечки, може, якісь сварки чи ні?
– Так, були розмови.
– Вона розуміла, що відбувається?
– Вона розуміла. І вона мені чітко дала зрозуміти свою позицію. І тому ми… Ми й дружили. Якби вона не розуміла і її позиція була б зовсім… цілком неадекватною, було б важко знаходити спільну мову. Усе одно рано чи пізно ці розмови виринали б. Це важлива тема. Якщо в цій темі ви не знаходите спільної думки, то важко.
– Зараз пишуть, що ви у стосунках з американською блогеркою і моделлю Джордін Джонс. Це правда?
– Так.
– Розкажіть про неї трохи.
– Хороша дівчина, американка, дуже позитивна, дуже талановита. Так, зараз ми разом, у стосунках.
– Як і де ви познайомилися?
– Через інтернет, Інстаграм.
– Усі кажуть, що вона на вас дуже добре впливає, що це дуже міцний, хороший союз двох красивих людей. Це так?
– Дай Боже, це дуже важливо, щоб поруч із тобою була правильна людина. Бо та людина, з якою ти будуєш стосунки, безпосередньо впливає на тебе й на твої успіхи чи невдачі в тих чи інших сферах.
– Стосунки з Джордін – це кохання?
– Так.
– Що таке кохання, на ваш погляд?
– Кохання – коли ти піклуєшся про людину. Турбота – це коли ти можеш ставити людину на перше місце, а себе – на друге.
– Як цікаво. Тобто для вас кохання починається з турботи?
– Угу. Це… Кохання – це хотіти зробити людині приємне без особливого приводу.
– Ви ж не збираєтеся одружуватися?
– Поки ще ні. Поки ще рано.
– Найкрасивіші дівчата де живуть?
– В Україні дуже багато красивих дівчат, чесно кажучи.
– У Харкові, на Харківщині – на 100%.
– На Харківщині, в Харкові, у Дніпрі, у Києві трохи менше. Ну, дуже багато красивих дівчат, так.
🔹🔹🔹 Про фінанси
– Мені було дуже цікаво. Я прочитав, знову ж таки, процитую вас: ви якось зізналися: я настільки не думаю про гроші, що навіть забуваю, коли зарплата. Це правда?
– Був такий час.
– Тобто у вас до грошей ставлення, як я розумію, філософське. Якщо вони є – добре, так, але культу грошей у вас немає.
– Ні, ну, я просто не витрачаю стільки, щоб мені постійно треба було стежити. У мене приходить зарплата, і всі мої потреби, які я… яких я потребую, повсякденні, вони… Я спокійно купую продукти, купую речі.
– Ви самі ходите по продукти?
– Іноді, так. Це не казкові гроші, щоб мені треба було постійно перевіряти, чи не закінчилися в мене гроші. Але в житті бувають різні ситуації, коли треба рахувати, треба все підраховувати.
– Ця дискваліфікація змусила рахувати гроші. Я перевірю, знову ж таки, те, що пишуть. Вашу зарплату в Челсі, пишуть, оцінювали в 400 тисяч фунтів на місяць. Так?
– Це брутто. Це до вирахування податків.
– У Тоттенхемі зарплата сильно відрізняється від Челсі?
– Не сильно.
– Тобто Тоттенхем усе-таки клуб із грошима, так?
– Звісно.
– У Прем'єр-лізі всі клуби більш-менш заможні?
– Так.
– Немає такого, що хтось аутсайдер, грошей немає, перебиваєшся?
– Ну, зрозуміло, там… Якщо порівнювати, то між першими й останніми місцями буде різниця, але якщо порівнювати останні місця Прем'єр-ліги з іншими лігами – вони спокійно й добре почуваються.
– Ви вважаєте себе багатим, заможним чи просто людиною, у якої є гроші на потреби?
– Я вважаю себе багатим, бо я здоровий, і всі мої близькі та рідні теж здорові. Це робить мене щасливим і багатим. А гроші – це приємний бонус. Я просто хочу грати у футбол і робити це якомога краще. Якщо мені за це платитимуть більше, це тільки приємний бонус. Але я не хочу сказати, що гроші – це не важливо.
– Але ви не раб грошей?
– Ні. Ось. Але гроші – це на 100% важливо. Гроші треба заробляти.
– Як ви розпоряджаєтеся грошима? Ви встигаєте щось відкладати чи все йде?
– Я сподіваюся, зараз вийде більше відкладати. Оскільки закінчилася історія з допінгом, я думаю, що зараз вийде відкладати.
– Багато футболістів екстракласу, світового класу, як ви, живуть розкішно, купують шикарні машини, будинки, годинники за мільйон доларів і дорожче. Вам це притаманно? Ви любите якісь елементи розкоші чи ви до цього байдужі?
– Я не женуся за розкішшю, аби тільки показати статус чи привернути до себе увагу. Якщо мені подобається, я купую. І мені… Якщо в мене є можливість, то я купую. Якщо мені треба на щось накопичити й купити, я це зроблю. Але гнатися, щоб когось здивувати чи комусь сказати: подивіться на мене, – це не про мене.
– Які найшикарніші подарунки ви робили дівчатам?
– Годинник.
🔹🔹🔹 Про чемпіонат України
– За чемпіонатом України з футболу ви сьогодні стежите?
– Часом.
– Яким?
– Першими… Шахтар, Полісся іноді. От ці клуби, так. У цих клубах я бачу…
– Загальний рівень чемпіонату України сьогодні, скажіть, який?
– Просів.
– Сильно?
– Сильно.
– Коли ви грали в чемпіонаті України ще до повномасштабного вторгнення, рівень був вищим?
– Так, набагато вищим.
– Хоча той самий склад Шахтаря, наприклад… От фахівці кажуть, що він сильніший, ніж той, що був до війни. Так чи ні, на ваш погляд?
– Склад Шахтаря? Той, що був до війни?
– Так. Кращим був чи зараз кращий?
– Той склад, який був у Шахтарі до війни, був дуже сильним. І сильнішим, ніж зараз Шахтар
– Усе-таки сильнішим. Шахтар, Полісся. За київським Динамо ви вже не стежите?
– Немає стільки часу ще й за Динамо дивитися.
– Шахтар і Полісся. Хто з них, на ваш погляд, стане чемпіоном України цього року?
– Шахтар, найімовірніше.
– Шахтар?
– Так, Шахтар показує хороший і стабільний футбол.
🔹🔹🔹 Про найкращих футболістів
– Найкращий український футболіст усіх часів, на ваш погляд, хто?
– Олег Блохін.
– Я повністю поділяю вашу позицію. А скажіть, матчі з участю Блохіна в інтернеті, на YouTube ви дивилися?
– Так.
– Дивилися?
– Я дивився нарізки, так. Проти Баварії я бачив.
– Ви бачите щось спільне у вашій грі?
– Ну, так, бачу. Мені подобається, як він сміливо йде на суперників, на швидкості, на сміливості. Це змушує людей дивитися футбол. Я думаю, дуже багато людей тоді кайфували від такої гри.
– І не випадково він виграв Золотий м'яч у 1975 році.
– Так.
– Найкращий футболіст світу всіх часів, на ваш погляд, хто?
– Усіх часів, світу?
– Так.
– Я думаю, Мессі.
– Усе-таки?
– Так, хоча мені більше імпонує, імпонував Роналду в плані не тільки футболу, а й менталітету і так далі. Але об'єктивно кажучи, це, найімовірніше, Мессі.
– Ви б хотіли посидіти втрьох? Ось ви, Мессі й Роналду.
– А я там що забув?
– Ну гаразд. Та нехай спочатку самі посидять разом.
– Нехай самі посидять.
– Хто, на ваш погляд, найяскравіший футболіст у світі сьогодні?
– Я думаю, Ламін Ямаль.
– Чим він хороший насамперед?
– Він повертає цій грі красу, яку багато глядачів забули. Коли він грає, хочеться вмикати матч, бо ти знаєш, що він гратиме, бо він робитиме щось екстраординарне, він робитиме щось нестандартне. За такими футболістами завжди цікаво спостерігати.
🔹🔹🔹 Про свою мрію
– Ми згадали про Блохіна, про Золотий м'яч. Ви самі хотіли б стати володарем Золотого м'яча?
– Так.
– Ви колись станете володарем Золотого м'яча?
– Працюватимемо.
– Яка у вас мрія?
– Виграти Золотий м'яч.
– Оце і є мрія. Сьогодні і Мессі, і Роналду досі в строю. Одному майже 40, другому за 40. Ви уявляєте себе на футбольному полі в такому віці?
– Ну, якщо буде здоров'я й ентузіазм, то так. Ну, до 40 думаю, так.
– Тут, мабуть, насамперед любов до футболу, так. Коли він не набридає, коли від нього не втомлюєшся. А ви до якої міри любите футбол? Як пояснити цю любов до футболу?
– Ось я… У моєму житті ніколи не було варіанта Б, плану Б. Не було або це, або оте. Ось у мене з самого дитинства в голові одразу з'явився футбол. Нічого іншого. Тільки футбол. Футбол, футбол, футбол. І з найменших років я вже бачив, ставив перед собою цілі, завдання, мрії. Я завжди продовжував іти за ними. Не можу підвести того маленького хлопчика. Треба продовжувати все це і досягати цілей і мрії.
– Знаєте, я хочу подякувати вам за це інтерв'ю. Мушу вам зізнатися, що я захоплювався вашим футбольним талантом до цього інтерв'ю, а зараз я ще й захоплююся вами як людиною, як цілісною особистістю, вашою філософією.
– Дуже дякую.
– Вам 25 років. Для футболіста це період розквіту. Як вам здається, ваші найкращі футбольні роки ще попереду?
– Попереду. Попереду, бо… усе закінчується добре. А якщо ще не добре, значить, це не кінець. Дмитре, це вам (дарує футболку).
– Слухайте, приголомшливо!
– Це коли я тільки перейшов у клуб, мені одразу видали кілька футболок. І одна з перших. Тримайте. Дякую вам за інтерв'ю.
– По-перше, це ось так. По-друге, це ось так. Приголомшливо! Обов'язково носитиму, сфотографуюся, надішлю вам фото.
– Добре. А це для ваших друзів.
– Дуже дякую. Друзі будуть щасливі. Успіхів вам.
– Дякую. Дякую.
🔹🔹🔹 Розшифровка тексту: Sport.ua
ВІДЕО. Інтерв'ю Михайла Мудрика журналісту Дмитру Гордону










